Я був одним з тих, хто стояв в одному строю із цими юнаками. Як і всім,мені довелось спостерігати за своїми "братами по зброї" (ніколи б не подумав, що доведеться брати це словосполучення в лапки) що із задоволенням приміряли московські однострої і вихвалялись своїм вибором. Колишні, так звані, побратими виявились ворогами, а вірні своїй країні ліцеїсти відчуженцями в колективі.

Сповнені надій і віри у світле майбутнє й те, що революція (якої,як пізніше виявлялось не було, і сотня загиблих на Майдані героїв виявились інструментом приходу до влади вельможів і запроданців, що нині обіймають урядові кабінети), ми з гордо піднятим чолом повертались на материк. Ми сподівались, що наші спільні зусилля, які пробивають дорогу у велич та славу України, неодмінно стануть в нагоді. Та це виявилось фальшю, а гарні слова, вимовлені устами високих чинів, чистого роду блефом.

Пройшло півтора року після випуску. Якось мандруючи ввечері просторами віртуального світу, випадково натрапив на цю статтю http://m.censor.net.ua/…/voennomorskoyi_litseyi_pereehavshi…, в якій йдеться мова про допомогу ліцею, тому закладу, якому я до кінця своїх днів дякуватиму за виховання і формування мого світогляду! Дізнавшись більш детально про стан речей в ліцеї, я вкотре переконався, що офіцерський і викладацький склад, що пожертували всім залишаючи Крим заради того, щоб кувати у кузні майбутніх воїнів справжніх захисників опинились один на один з рядом невизначеностей та непорозумінь . Загалом, опинились у тому ж місці, де й решта особового складу.

Отримавши нове дихання, ліцей відновив свою роботу в Одесі, яка стала морським форпостом України. Пам'ятаєтся та мить, як командувач ВМС під час церемонії відкриття вихваляв і дякував міському очільнику пану Труханову за надану територію (що насправді не є дійсними, адже надана територія знаходиться під мандатом МО, до якої не має абсолютно ніякого відношення місцева влада) і демонстрував перед ЗМІ новенькі аудиторії і приміщення. Це був вересень 2014, місяць чергової ганьби у вигляді перших мінських домовленостей.

Але ця ілюзія створюється виключно для того, щоб помилувати око командування і свити, а показана ідилія є всього на всього зовнішнім забарвленням для камер та об'єктивів фотоапаратів. Насправді ж, ситуація із середини геть несприятлива, можна сказати, в якійсь мірі навіть критична. Надана ліцею будівля не спроможна вмістити весь штат, кількість якого визначається у штабі ВМС і ГО,(цього року керівництво ліцею отримало звище завдання провести вдвічі більший набір юнаків, замість традиційних 50, 100 чоловік), а відповідно до того молоде покоління ліцеїстів змушене займати навіть ті приміщення, які мали слугувати як навчальні аудиторії. Речове забезпечення на досить низькому рівні. А якщо казати точніше то й практично повністю відсутнє. Ані повсякденними, ані парадними одностроями тилові служби не можуть забезпечити юнаків. Доводиться "одягатись" або за власний кошт, або приводити до ладу те, що видається на складах, яке, зазвичай, не найвищого ґатунку. Але щоб позувати перед журналістами і командуванням вітчизняного флоту, ліцеїсти повинні мати бездоганний зовнішній вигляд, адже наражаються на неприємності. Не кращий стан і з підручниками, яких катастрофічно не вистачає і знову ж таки , доводиться або купувати за власні кошти, або ділити на 3-4 чоловік (якщо не більше). Використовуються переважно ті підручники, що були вивезені із окупованого москвинським каганатом Севастополя. Матеріальна і навчальна база теж на досить низькому рівні, тому офіцерам ліцею і викладачам, доводяться без жодної підтримки згори приводити до почуттів напівпритомний навчальний заклад. В цілому, молоді патріоти і юні захисники українського народу змушені перебувати в тих умовах, на які вони не заслуговують! Пожертвуваши своїм дитинством і ставши до лав родини захисників вони гідні більшого, адже це наше майбутнє!

Цікаво, де ж "славнозвісна" волонтер, президент асоціації волонтерів ВМС пані Найдіс, яка перед телекамерами на фоні високих "героїчних" штабних чинів ледь не вивертається назовні і б'ється в груди за те, як вона любить курсантів і ліцеїстів( в її інтерпретації "котяток"). Де ж тоді ваша турбота, коли зникають камери.?! Чому удостоєний нагородою "гаранта" волонтер "не бачить проблеми" своїх "улюбленців".? Відповідь очевидна - піар.

Загалом, у нас це стало нормальним. Не "свої" волонтери залишаються в тіні, добровольці і націоналісти за ґратами (навіть того хлопця, що проводив ночі за майструванням безпілотників для армії, не оминула ця участь.. Інкримінують ухилення від призову), а ті хто "багато говорить" вичікують, яка доля їх спіткає."

P. S. Мені боляче спостерігати, як колись один з найкращих військових ліцеїв кинутий в бруд і забутий.. Тому прохання, до небайдужих, надати бодай якусь допомогу у вихованні цвіту української нації. Для цього можна перейти за посиланням і взяти реквізити тих, хто займається допомогою, або звернутись безпосередньо до керівництва ліцею.

P.P.S. Користуючись нагодою хочу передати вітання своєму керівництву, яке неодмінно прочитає цей допис, слідкуючи за "викидами" "агента Кремля" і "зрадника Батьківщини".