Євген Кравченко у батальйоні «Дніпро-1» воює з липня 2014 року. Сам з Дніпропетровська. У Іловайському котлі був тяжко поранений. Євген розповідає, що йому пощастило, адже доля вберегла від смерті. Ну а далі – не пощастило, бо потрапив у полон. Потім знову пощастило, як це парадоксально не звучить, бо потрапив у лапи не до бандитів, а до регулярних російських військ. Вони не знущались над пораненим військовополоненим і через півтори доби передали українця до місії Червоного Хреста. Наші вертольотом переправили до Дніпропетровського госпіталю. Три місяці лікування, потім реабілітація у місті Лендек-Здруй у братній Польщі.

І ось він знову на службі, біля «гарячих» Пісків ( чи Пісок). Євген говорить, що після поранення і довгого лікування мав право залишитись вдома, вже міг би вдруге не йти на війну. Але громадянська позиція, патріотизм не дозволили так вчинити. Адже тут залишились його товариші. Воїн Кравченко продовжує свої роздуми і розповідає про те, що війна затягує і від неї неможливо втікти. Як своєрідний чоловічий наркотик. «У кожного мужчини в душі схований воїн, так само і в мене. Прийшов час і воїн прокинувся. Це моя робота і доля – боронити Вітчизну», - так вважає боєць батальйону «Дніпро-1» Євген Кравченко.
На фото: воїн Євген Кравченко.